Helicobacter pylori (H. pylori) — грамнегативна спіралеподібна бактерія, що колонізує слизову оболонку шлунка і є однією з найпоширеніших хронічних бактеріальних інфекцій у світі. За оцінками, нею інфіковано близько половини населення планети. Інфекція асоціюється з розвитком хронічного гастриту, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, MALT-лімфоми і є основним модифікованим фактором ризику аденокарциноми шлунка.
До 1980-х років вважалося, що кисле середовище шлунка є стерильним. Переломним моментом стало відкриття H. pylori австралійськими дослідниками Баррі Маршаллом та Робіном Ворреном у 1982 році. Вони довели роль бактерії у виникненні гастриту та виразкової хвороби, що докорінно змінило підходи до гастроентерології. За це відкриття у 2005 році вчені були удостоєні Нобелівської премії з фізіології та медицини.
Сучасні міжнародні рекомендації (ACG 2024, Maastricht VI/Florence та їх оновлення) визначають інфекцію H. pylori як захворювання, що потребує активного виявлення та ерадикації. Головною метою лікування є не лише усунення симптомів, а й профілактика виразкової хвороби, рецидивів кровотеч та раку шлунка.
Важливою зміною останніх років є рекомендація проводити ерадикацію всім пацієнтам із підтвердженою інфекцією H. pylori, якщо відсутні протипоказання до лікування. Це зумовлено накопиченням доказів, що успішна ерадикація достовірно знижує ризик розвитку аденокарциноми шлунка.
Через глобальне зростання антибіотикорезистентності емпірична потрійна терапія з кларитроміцином більше не рекомендована як терапія першої лінії, за винятком випадків лабораторно підтвердженої чутливості збудника. Натомість стандартом емпіричного лікування стала 14-денна квадротерапія з вісмутом, що включає інгібітор протонної помпи (або калій-конкурентний блокатор кислотоутворення, де доступний), препарати вісмуту, тетрациклін та метронідазол.
Окрему увагу сучасні рекомендації приділяють використанню вонопразану — калій-конкурентного блокатора кислотоутворення (PCAB), який забезпечує більш швидке та стабільне пригнічення шлункової секреції й демонструє високі показники ерадикації у складі комбінованих схем лікування.
Після завершення терапії обов’язковим є підтвердження успішної ерадикації. Контроль проводять не раніше ніж через 4 тижні після завершення антибактеріальної терапії та щонайменше через 2 тижні після відміни інгібіторів протонної помпи. Найбільш рекомендованими методами є 13C-уреазний дихальний тест або визначення антигену H. pylori у калі. Серологічні дослідження для контролю лікування не рекомендуються через тривале збереження антитіл після ерадикації.
Сучасна стратегія ведення пацієнтів також передбачає ширше використання тестування чутливості H. pylori до антибіотиків, особливо після невдалих курсів лікування або в регіонах із високою поширеністю антибіотикорезистентності. Це дозволяє персоналізувати терапію та підвищити її ефективність.
Таким чином, сучасна концепція лікування інфекції Helicobacter pylori ґрунтується на своєчасному виявленні, застосуванні ефективних схем ерадикації з урахуванням антибіотикорезистентності та обов’язковому підтвердженні успішності лікування. Такий підхід забезпечує не лише лікування захворювання, а й ефективну профілактику тяжких ускладнень, насамперед раку шлунка.
